<< Главная страница

Потерчата



Категории Василь Королiв ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Дячиха Євпраксiя поралася бiля печi i гнiвалася, що дяка Оверка нема. Чекав господаря й Домовик5. Вiн любив старого господаря за те, що той завжди був веселий та говiркий. Дяк Оверко вийшов з дому ще удосвiта до сусiднього села на храм. Вже давно споночiло, а його не було. Домовик вирiшив, що за господарство йому нема чого турбуватись, бо в хатi була статечна господиня, а в оборi — Бровко, й пiшов шукати хазяïна. Вiн пiдходив до великого болота. А саме в цей час дяк Оверко, добре уконтентований на храмовому святi й трошки пiд чарчиною, вийшов з другого села й пiдходив до болота з протилежного боку. За селом вискочила поперед нього левадна хуха. Вона помiтила, що дяк трохи п'яненький, й попередила потерчат, щоб тi заздалегiдь розсвiтили своï каганцi, аби вiн не заблукав. Оверко побачив, як перед ним блимнув малесенький зеленкуватий вогник i злякався. Тим часом далi засвiтився другий вогник, потiм третiй, четвертий, десятий, двадцятий... То Потерчата розсвiчували своï каганцi й бiгли вперед понад дорогою, щоб вказати дяковi Оверковi шлях додому. Потерчатка були малесенькi, зовсiм голi, з великими, блискучими очима й сторчоватими синенькими чубиками на голiвках. Бiгли вони жваво, тiльки ж ïхнi маленькi кривi нiжки не могли широко ступати, а через те вони посувалися вперед дуже повiльно. Тим-то дяковi видавалося, що тi вогники тихо повзуть понад болотом, коливаються, як зачеплена головою лампадка в церквi. Вiн ще бачив, як вони то пiдскакували вгору, то поринали в долину. Це через те, що Потерчата бiгли не рiвним шляхом, а по багновиську й перестрибували з купини на купину. З переляку дяк потрапив у болото й загруз. В розпачi вiн почав вичитувати молитов, бо ж з обов'язку вiн був чоловiк богобоязливий, а потiм, як почув, що загрузає ще дужче, щосили закричав не своïм голосом: — Рятуйте! Рятуйте, хто в Бога вiрує! Потопаю в болотi, яко фараон Гонитель!.. Той покрик почув Домовик. Ще здалеку вiн побачив, як в тiм напрямi побiгли Потерчата з каганцями, й умить зрозумiв, що таке сталося. Домовик витягнув дяка, довiв додому i радiв, що врятував хазяïна. Але ж коли дяк Оверко став бiля печi перед свiтлом, то Домовик не мiг втриматись вiд реготу: по всьому обличчю дяка було розмазане багно, виглядав вiн, неначе мокра курка, а на самому носi налипла добра купа бруду, що висiла, мов кишка у iндика. Домовикiв смiх розбудив дячиху. Вона лупнула очима раз, лупнула вдруге й пiдскочила, мов опечена. — Мати Божа Почаïвська! Що ж це за марюка?! — сплеснула вона в долонi. — Амiнь, амiнь! Розсипся!.. — Не кричи так велегласно, стара! — лагiдним голосом промовив дяк. — Це — не марюка, це — я, живий i невредимий раб Божий, дячок Оверкiй! — i вiн скоса поглянув, чи нема в руках у дячихи якогось деркача, бо добре знав, що нашкодив. I справдi! В тiй хвилинi вона нагнулася пiд припiчок та й вхопила в руку вiника. — Ах ти ж такий — сякий, забродо, п'янице! Ось я тобi покажу раба Божого! Побачимо, чи будеш ти й тепер невредимий! — закричала вона. — Укоротися, Євпраксiє! — притримав ïï дяк. — Не гнiвися, не карай, дай слово промовити... Водила мене нечиста сила, хотiла в болотi втопити!.. Але ж Дячиха не дала йому скiнчити. — Сам ти — нечиста сила! А водила тебе по болотi горiлка, безбожнику!.. А таки розумна жiнка моя господиня! — подумав про себе Домовик. Але ж йому шкода було доброго дяка й вiн непомiтно висмикнув з дячишиноï руки вiника. А дяк Оверко, умившись та перебравшись, ще довго-довго розповiдав дячисi Євпраксiï, як його манила зеленими вогниками нечиста сила, як хотiла втопити в болотi, та злякалася його щирих молитов... Фантастичнi героï казки Потерчата надiленi автором найкращими людськими рисами вдачi: домовик i потерчата рятують п'яненького дяка Оверка вiд вiрноï загибелi. Як i в казцi Хуха-Моховинка, бачимо, що люди, якi живуть у гармонiï з природою, можуть сподiватися на допомогу мiфiчних iстот у скрутних ситуацiях. Письменник у казковiй формi допомагає нам по-iншому подивитися на себе i свiт, що нас оточує, навчає нас любовi до природи та людей. Казки В. Королiва-Старого переносять нас у свiт добра, справедливостi й гармонiï, виявляють глибоку любов письменника до всього живого, вчать шанобливому ставленню до природи й оточуючих людей.

Метки Потерчата, ВАСИЛЬ КОРОЛIВ, СТАРИЙ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Потерчата


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация