Хуха-Моховинка



Категории Василь Королiв ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал ...Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всi ïï сестри та брати. Було тодi вже тепле, ясне, веселе лiто. Тим-то вона була найменшою в родинi, мiзинчиком. Ïï дуже жалiли й любили, але ж любили не тiльки за те, що була вона манiсiнька, як кошенятко. Була вона добра, лагiдна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А граючись з iншими малими хухами, радо приставала на всяку забавку, до якоï ïï кликали. I нiколи нiхто не бачив, щоб вона колись гнiвалась, чи була роздратованою, або ж мала якiсь примхи. Коротко кажучи, це була дуже гарна хушка, може, лiпша, як всi iншi хухи в тому лiсi. Звали ïï Моховинка... Рiд цих хух споконвiку жив у бору, тому вона була хухою-боровинкою. У лiсi порядкував дуже добрий лiсник, тому хухи жили спокiйно та затишно. В тiм бору, мiж корiнням великоï сосни, зробила на осiнь Моховинка собi хатку. Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все ïï тiльце. Сама тiльки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фiолетову квiточку — братки. Та були ще в неï голенькi зiсподу, рожевi лапки. Як i всi iншi хухи, Моховинка так само мала мiнливу вовночку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й тi речi, бiля яких бувають хухи. Моховиночка найчастiш була зеленою, бо рiдко вiдбiгала вiд своєï зеленоï хатки. Але ж, коли вона бiгала по соснових старих глицях, що лежали на землi, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Бiля потоку була вона блакитною, як вода; на пiску — жовтою, як пiсок; мiж кущами шипшини — рожевою; на вереску — фiолетовою, на снiгу ставала бiлою... Одного разу Хуха прокинулася, бо змерзла, i побачила перший снiг. Водночас почула якийсь незнайомий звук: то був дiд iз сокирою, що рубав ïï сосну. Хухи мерщiй покотили до лiсниковоï хатинки й розбудили лiсника. Дiд утiк вiд нього, але ж моховинчину хатинку було знищено. Хухи були дуже самостiйнi, тож Моховинка подалася шукати власне житло, хоч родичi й кликали до себе. Моховинка бiгла все далi й далi вiд домiвки. З часом натрапила на щiлину, через яку пролiзла в козячий хлiвець... Тут було тепло, було багато запашного сiна, що так само гарно пахло, як i мох. Так i стала хуха-боровинка хухою хлiвною... Через якийсь час вiдчинилися тi дверцята, пiд якими пролiзла Моховинка, й у хлiвець вступила дiвчинка. Вона була гарнесенька, бiлява, з блакитними очицями. I одразу сподобалась Моховинцi. Дiвчинка увiйшла з дiйницею та шматочком хлiба, що був дуже смачний, бо Хуха потiм знайшла на соломi три крихiтки й наïлася досхочу. Так щодня приходила вона кiлька разiв у хлiвець... Хуха мрiяла удень i вночi, коли ж прийде час, що вона зможе повернутись до своєï батькiвщини, але боялася зимового холоду. Одного дня в хлiвi трапилось нещастя: коза Лиска заплуталася у сiтцi. Моховинка кинулася кликати дiтей i сповiстила про нещастя. Так Хуха врятувала свою приятельку Лиску, яка дозволила ïй жити в теплому хлiвцi. Дiти були ïй дуже вдячнi. Тепер вони приносили Моховинцi крихiтки всього того, що ïм давали найсмачнiшого. А Хуха, коли нiде поблизу не було когось iз людей, показувалася дiтям, гралася з ними, дуже ïх бавила... Одного разу нечутно вiдчинилися дверi й у хату увiйшов отой самий дiд, що хотiв колись зрубати сосну, в якiй жила Моховинка, вiн кинув на неï сокиру, щоб ïï вбити, i влучив ïï по заднiй нiжцi. А той лихий дiд почав ïï лаяти й ганити увесь хушачий рiд, бо то ж — нечиста сила! Дiти слухали й не вiрили. Знали вони, яка вона мила, добра, нешкiдлива. А вона пошкандибала до свого рiдного бору. ...Всi хухи-боровинки радiли з ïï повороту. Залюбки вони слухали ïï цiкавi оповiдання про те, як цiлу зиму прожила вона з козами та людьми. И з того часу почали ïï кликати хатньою хухою, або кривенькою Моховинкою... Минув рiк. Знову у лiсi нападало багато снiгу. Моховинка бiгла лiсом, коли зненацька почула стогiн. Вона метнулась в той бiк й угледиш в наметi майже зовсiм заметеного снiгом злого дiда. Шкода стало Моховинцi дiда, вона покликала iнших хух, i всi разом врятували дiда. Радий та щасливий, вилiз вiн з намету й став на снiгу, але зрозумiв, що заблукав, i застогнав знову. Тодi перед ним об'явилася Хуха-Моховинка. — Хуха! — затрусився вiн i закричав не своïм голосом, шукаючи сокири. — Так, я — хуха! I навiть та сама, якiй ти зруйнував торiк хатку, а потiм у хатi в добрих людей хотiв мене зарубати своєю сокирою... Дiд затрусився ще дужче. Вiн був певен, що тепер Хуха помститься на ньому. — Але ж тобi нема чого мене боятися! — продовжувала Моховинка. — Знай, що всi хухи на свiтi нiколи не шкодять людям, а, навпаки, дуже часто ïм допомагають. Ми — добрi й не пам'ятаємо лихого. Це ж ми, хухи, допомогли тобi вилiзти з намету. А тепер я допоможу тобi вийти й з лiсу. Не бiйся нiчого й iди за мною! Хуха довела дiда до узлiсся. Радий, вiй питав, як ïй вiддячити. — Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинностi. Але ж на пам'ятку цього дня я просила в тебе ось про що. Не забудь, що ти обiцяв, коли вже замерзав у наметi. А по-друге: розкажи людям, що з тобою трапилось. А тепер ходи здоров!.. Тоï ж митi Моховинка зникла, але ж вона ще чула, як дiд щиро ïй дякував. А дiд щасливо дiйшов до своєï хати й з того часу почав переконувати й дiтей, i дорослих, що не слiд боятися маленьких, добрих та гарнесеньких хух... Порушуючи питання добра i зла, людського в людинi, В. Королiв-Старий звертається до порiвняння реального та фантастичного свiтiв, вдаючись до використання жанру казки. Казки В. Королiва-Старого подiбнi до народних. Однак лiтературна казка має своï особливостi, що вiдрiзняють ïï вiд народноï: читач бачить те, що вiдбувається, очима автора, який дiлиться з нами життєвими спостереженнями. Так, мудрий погляд Королева-Старого на життя вчить читачiв справедливо оцiнювати вчинки казкових героïв, розрiзняти добро i зло як у казках, так i в життi.

Метки Хуха-Моховинка, ВАСИЛЬ КОРОЛIВ, СТАРИЙ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Хуха-Моховинка